Німеччина – країна із соціальною ринковою економікою, що означає: держава гарантує вільну господарську діяльність, проте дбає про соціальну рівновагу. І внаслідок такої концепції, яку в повоєнні роки популяризував тодішній міністр економіки Людвіґ Ергард, Німеччина навіть у економічно скрутні часи залишалася країною міцного соціального миру, про що свідчили зовсім нечасті страйки. Соціальне партнерство профспілок і роботодавців – завдяки інституціоналізованому врегулюванню конфліктів – закріплене у рамках колективного права про працю. Основний закон забезпечує тарифну автономію, яка дає право роботодавцям і профспілкам самостійно врегульовувати умови праці в рамках колективних договорів.

З 2008 року Німеччину, як і всі промислово розвинені країни зачепила глобальна банківська, економічна і фінансова криза, викликана спекуляціями на ринку нерухомості в Сполучених Штатах Америки, та вразила Німеччину саме під час її потужного зростання. Як ефективну відповідь на системну кризу фінансової галузі та з метою стабілізації ситуації на фінансових ринках Федеральний уряд Німеччини взимку 2008/2009 р. як і інші країни (США, Франція, Велика Британія) прийняв два мільярдні рятівні пакети для банків, а також запровадив для всієї економіки два об’ємних кон’юнктурних пакети.

Державні програми санації транспортних шляхів, шкіл та інших громадських будівель - так само, як визнані в міжнародному плані зусилля щодо збереження зайнятості попри дуже недозавантажені потужності (скорочений робочий час) і екологічна «премія» за повернення старих автомобілів (до вересня 2009 року) виявилися успішними. Прийнятий наприкінці 2009 року Закон про прискорення економічного зростання приніс подальші податкові полегшення та імпульси для зростання внутрішнього попиту.