Німеччина – найнаселеніша країна Європейського Союзу. На її території мешкають майже 82 мільйона чоловік, з них більшніж шоста частина – в Східній Німеччині, на території колишньої НДР. Перeважно на півночі та на сході Німеччини живуть національні меншини данців, фризів, німецьких сінті та рома, лужицькі серби. Вони мають власну культуру, мову, історію і самобутність.

Починаючи з повоєнного буму 1950-х років, німецька економіка стала залежати від трудових мігрантів. Більшість із тогочасних так званих «гостьових робітників» – «ґастарбайтерів» повернулася в свої рідні країни Південної та Південно-Східної Європи, але й багато залишилося жити і працювати в Німеччині. Залишилося й багато пізніших мігрантів-турків. Німеччина поступово перетворилася з країни ґастарбайтерів на країну з регульованою міграцією.Друга велика група іммігрантів – німецькомовні пересе­ленці, які протягом багатьох поколінь жили в державах колишнього Радянського Союзу, в Румунії та Польщі, а потім – особливо після розвалу комуністичних систем – почали повертатися до Німеччини.

Обидві ці потоки мігрантів призвели до того, що рівень імміграції на душу населення в Німеччині у 1980-х роках став навіть значно більшим, аніж у класичних іммігрантських країнах – США, Канаді або Австралії. Загалом у Німеччині проживає понад 15 мільйонів людей міграційного походження. За визначенням Федерального статистичного відомства, до них належать  всі особи, що іммігрували в Німеччину, а також ті, що народилися в Німеччині та чиї хоча б батько чи мати є іноземцем. Близько 7 мільйонів – іноземці , майже вісім мільйонів одержали німецьке громадянство через процедуру його надання або внаслідок того, що вони належать до 4 мільйонів переселенців німецького походження.

Після переселенців другу за розміром групу іммігрантів становлять громадяни Туреччини – 2,5 мільйона,  ще 1,5 мільйона походять із колишньої Югославії або країн, що утворилися на її місці. Кількість мусульман. що мешкають у Німеччині, оцінюється в 4 мільйони осіб.

Багато мігрантів працює без профосвіти, оскільки Німеччина вербувала саме працівників для виконання простої роботи. Дослідження показали, що родинам мігрантів у Німеччині важко піднятися соціальними щаблями або поліпшити свою економічну ситуацію. Але протягом двох минулих десятиліть вдалося досягти успіхів у інтеграції мігрантів: законодавчо було полегшено одержання німецького громадянства, інтенсивнішими стали контакти між мігрантами й німцями, зросло визнання етнічно-культурної багатоманітності. А завдяки  «Закону про імміграцію», що набув чинності у 2005 році, вперше з’явилася широка правова база, яка враховує всі аспекти міграційної політики.

Федеральний уряд вбачає в інтеграції людей з імміграційним підґрунтям,  яка відбувається із затримкою, один із основних пунктів своєї роботи. При цьому на першому плані перебуває їхнє залучення на ринок праці, а  вивчення мови й освіта  розглядаються як ключ до інтеграції. З 2006 року Федеральний канцлер Анґела Меркель запрошує щороку  на  інтеграційну зустріч на найвищому рівні представників усіх суспільних груп, яких стосується інтеграція, та мігрантських організацій. Найважливіший результат  першої інтеграційної зустрічі, «Національний інтеграційний план» (2007 рік), регулярно перевіряється стосовно його виконання. Він містить  конкретні цілі, а також понад 400 заходів державних і недержавних активістів, представників економіки – наприклад, створюється мережа шефів, які підтримують здобуття шкільної та професійної освіти дітьми й молоддю з іммігрантських родин – і вже є понад 5000 таких шефів. До «Хартії багатоманітності» вступили понад 500 підприємств і державних установ, що налічують більш ніж чотири мільйони працівників. Вони розглядають багатоманітність як шанс і зокрема зобов’язалися надавати молодим мігрантам кращі шанси для професійної освіти.