Незадовго до зміни тисячоліть німецьке кіно було вирване із зимового сну вибуховим фільмом Тома Тиквера «Біжи, Лоло, біжи» (1998 р.). Сповнена експериментального духу комедія про руду Лолу, її долю, кохання і випадковість відтворює життєві почуття кінця дев’яностих років. Відчайдушний біг Лоли наввипередки з часом крізь увесь Берлін був сприйнятий усім світом як метафора неспокійного духу епохи. Режисер Том Тиквер своїм фільмом «Біжи, Лоло, біжи» здійснює прорив на світовому рівні. У німецького кіно починається фаза піднесення. Уперше після ери так званого «авторського кіно» та днів Райнера Вернера Фасбіндера (помер 1982 р.) закордон знову з цікавістю звертає увагу на німецьке кіно, яке святкує успіх на міжнародному рівні. У 2003 році фільм Кароліни Лінк «Ніде в Африці» здобуває «Оскара», 2007 року Флоріан Генкель фон Доннерсмарк одержує цей найбажаніший трофей за свій перший фільм «Життя інших». Цього ж року на кінофестивалі в Каннах приз за кращий сценарій і спеціальний приз одержує Фатіх Акин за фільм «На краю раю».

Якщо на початку нового тисячоліття несподіваний успіх німецькому кіно приносили комедії, наприклад, «Пишні роки минулися» Ганса Вайнґартнера (2004 р.), то наприкінці першого десятиліття в центрі з’являється серйозний жанр. Проте тематика залишається: трагікомедія «Гуд бай, Ленін!» (2003 р.) з успіхом пройшла у понад 70 країнах, бо вона показує крах соціалізму, а фільм Доннерсмарка «Життя інших» (2007 р.) розповідає про життя і страждання людей у НДР – державі шпиків.

Знову ж таки, із силою, що перехоплює подих, розповідає Фатіх Акин, гамбуржець турецького походження, про життя в Німеччині. У своєму фільмі-драмі «Головою об стіну» (2004 р.), відзначеному преміями, серед яких і «Золотий ведмідь» «Берлінале», він показує на екрані з брутальною точністю, але без зайвої сльозливості історію кохання німецьких турка і туркені, їхнє перебування на роздоріжжі поміж культурами. У 2007 році у своїй драмі «На краю раю» Фатіх Акин оповідає історію шести людей у Німеччині й Туреччині, яких доля поєднує одне з одним. Це заслужило одразу чотири нагороди Німецької кінопремії. У 2009 році, знявши «Соул кітчен» – цього разу комедійну картину, він спорудив кінопам’ятник місту Гамбурґу.

Німецькі фільми мають успіх, бо своїми «національними» історіями та кіномистецькими підходами вони торкаються універсальних тем. Але матеріал для своїх історій творці фільмів черпають із подій і змін у власній країні та власній біографії.