Йо Ґрьобель

У Німеччині існують свої медійні особливості. До них належать підкреслення значення федерального суверенітету в культурі й телерадіомовленні і паралельна наявність публічно-правових і приватних засобів масової інформації, що не завжди характерно для інших країн світу, але цілком звичне в європейському контексті. Щодо свободи преси та слова Німеччина перебуває в світовому масштабі попереду. Існує плюралізм думок, плюралізм інформації. Преса перебуває не в руках урядів або партій, а передусім у руках приватних медійних підприємств. У ході демократизації Німеччини після Другої світової війни було запроваджено публічно-правове мовлення за британським зразком (БіБіСі). Радіокомпанії засновувалися як корпорації, що фінансуються за рахунок податків (або як заклади публічного права). У 1980-их роках сюди ж увійшли приватні телекомпанії.

Свобода преси й слова в Німеччині захищена кон­ституцією. Конституційне розуміння свободи преси й комунікації знайшло відображення в статті 5 Основного закону: «Кожен має право висловлювати й розповсюджувати свою думку усно, письмово чи шляхом зображення, а також без перешкоди одержувати інформацію із загальнодоступних джерел. (…) Цензури не існує».
Загалом німецьку медійну структуру можна пояснити специфічними умовами новітньої німецької історії. Перевороти ХХ століття Німеччина пережила з розривом не більше тридцяти років – демократизація, Перша світова війна, Веймарська республіка, «Третій рейх» і Друга світова війна, конфлікт між Сходом і Заходом і холодна війна, студентські заворушення і возз‘єднання Німеччини – і все це було поєднане також і з медійним аспектом, та навіть було б і немислиме без засобів масової інформації.