Федеральний конституційний суд є характерною установою німецької повоєнної демократії. Основний закон наділив його правом відміняти чинність законодавчих рішень, прий­нятих правильним демократичним шляхом, якщо суд дійде висновку, що вони суперечать Основному закону. Конституційний суд може розпочати розгляд лише за наявності позову. До кола позивачів можуть входити такі федеральні органи, як Федеральний президент, Бундестаґ, Бундесрат, Федеральний уряд або їхні складові – депутати чи фракції, а також земельні уряди. Конституційний суд починає діяти в «конституційному спорі» на захист гарантованого Основним законом розподілу гілок влади та на захист федеративної держави. Щоб забезпечити можливість звернення до конституційного суду парламентській меншості, досить третини депутатів Бундестаґу для подання позову проти прийняття певної законодавчої норми («позов щодо абстрактного контролю за нормами»).

Основний закон наділяє правом подання «конституційної скарги» і окремого громадянина, якщо він вважає, що якась установа своїми діями порушила його основні права. Зрештою кожен німецький суд зобов’язаний звернутися до конституційного суду з «конкретним позовом щодо контролю за нормами», якщо вважає якийсь із законів неконституційним. Федеральний конституційний суд має виняткову монополію на тлумачення конституції для всієї системи судочинства.