Основний закон узгоджує законодавство з конституційним ладом, а державне управління – із законом і правом. Особливе значення має стаття 1 Основного закону. Вона визнає найвищою цінністю конституційного ладу повагу людської гідності: «Гідність людини недоторканна. Шанувати й захищати її є зобов’язанням всієї державної влади». Подальші основні права гарантують, зокрема, свободу дій у рамках законів, рівність людини перед законом, свободу преси та засобів масової інформації, свободу об’єднань, а також захист сім’ї.

Основний закон визначає Німеччину як правову державу: будь-яка діяльність органів державної влади підконтрольна судам. Подальшим конституційним принципом є федеральний устрій держави, що означає розподіл владних повноважень поміж низкою держав-членів федерації та центральною державою. Зрештою, Основний закон визначає Німеччину як соціальну державу. Соціальна держава вимагає, аби політика вживала заходів, щоб забезпечувати людям гідне матеріальне існування у випадку безробіття, каліцтва, хвороби та в літньому віці. Особливість Основного закону полягає у так званому «вічному характері» цих основних конституційних принципів. Основні права, демократична форма правління, федеральний устрій держави та принципи соціальної держави недоторканні навіть і за умови пізніших змін Основного закону або прийняття цілком нової конституції.

Зазначаючи, що народ здійснює свою владу через відповідні органи, Основний закон закріплює представниць­ку демократію як форму правління. Конституції німецьких федеральних земель передбачають, крім того, інструменти прямої демократії. Певна кількість громадян, висунувши народну ініціативу, може закликати земельний парламент розробити новий закон. Якщо парламент не відреагує на цю ініціативу, одразу відбувається референдум, на якому закон може бути прийнятий більшістю.