Політичні партії мають, відповідно до Основного закону, працювати над виробленням політичної волі народу. Таким чином виставлення кандидатур на політичні посади та організація виборчої кампанії набуває рівня конституційного завдання. З цього aприводу партії одержують від держави відшкодування коштів, витрачених на проведення передвиборчої боротьби. Відшкодування коштів на передвиборчу кампанію, яке було вперше застосоване в Німеччині, тепер практикується в більшості демократичних держав. Побудова політичних партій має відбуватися, за Основним законом, на демократичних засадах (демократичне членство). Очікується, що партії визнають демократичну державу.

Партії, чия демократична налаштованість є сумнівною, можуть бути заборонені за клопотанням Федерального уряду, але не обов’язково. Якщо Федеральний уряд вважає, що заборона потрібна, бо такі партії становлять небезпеку для демократичної системи, він може подати клопотання про заборону. Сама ж заборона виголошується винятково Федеральним конституційним судом. Таким чином уникають можливостей, щоб правлячі партії забороняли таку партію, яка була б їм незручною в політичному змаганні. В історії Федеративної Республіки Німеччина існує дуже мало судових процесів щодо заборони, а ще менше самих заборон партій. Хоча Основний закон і привілеює політичні партії, але вони, по суті, є формою вираження суспільства. Вони самі ризикують програти на виборах, втратити своїх членів через їхній вихід, а також через суперечки з персональних та принципових питань. Німецька партійна система нескладна. З тривалої трьохпартійної системи виникла, після заснування у 1980-х роках партії «Зелені» та партії-спадкоємиці СЄПН після возз’єднання Німеччини в 1990 році, тепер уже стабільна п’ятипартійна система. Поряд із народними партіями ХДС/ХСС і СДПН також і «малі» партії на виборах до Бундестаґу в 2009 році набрали дво­значні цифри голосів виборців. Партії союзу, що належать до європейської родини християнських демократів, повсюди в Німеччині – окрім Баварії – постають як Християнсько-демократичний союз (ХДС). У федеральній землі Баварія ХДС нехтує особистим представництвом і поступається місцем тісно пов’язаній з ним партії Християнсько-соціальний союз (ХСС). У Бундестазі депутати від обох партій міцно об’єднані в одну фракцію.

Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) є другою великою силою в німецькій партійній системі. Вона належить до родини європейських партій соціал-демократів і демократичних соціалістів. ХДС/ХСС і СДПН принципово позитивно ставляться до соціальної держави. ХДС/ХСС скорше інтегрує такі прошарки, як приватні підприємці, ремісники й бізнесмени, а СДПН близька до профспілок.

Вільна демократична партія (ВДП) належить до родини ліберальних європейських партій. Її політичним кредом є якомога менший вплив держави на ринок. ВДП переважно користується підтримкою кіл з високим рівнем доходів та освіти.

Партія «Зелені» належить до європейської сім’ї зелених та екологічних партій. Їх програмною особливістю є поєднання ринкової економіки із завданнями держави щодо захисту природи та довкілля. Її також здебільшого підтримують заможніші та високоосвічені верстви виборців. Партія «Ліва» - наймолодша значніша політична сила Німеччини. Особливо чисельна вона в п’яти федеральних землях, які приєдналися до Федеративної Республіки Німеччина внаслідок возз’єднання. Але тепер вона представлена і в ландтаґах інших земель. Як партія, що агітує за соціальну справедливість, вона конкурує передусім з СДПН.