Сабіне Ґіле

Добробут для всіх і соціальна справедливість: такою була мета, яку визначив наприкінці 1950-их років тодішній Федеральний міністр економіки Людвіґ Ергард, коли запроваджував у Німеччині соціальну ринкову економіку. «Німецька модель» перетворилася на уособлення успіху та взірець для багатьох країн. Однією з основних засад цього успіху стала всеосяжна соціальна система. У Німеччині створена одна з найщільніших соціальних мереж: 26,7 % внутрішнього валового продукту витрачається на бюджетні соціальні витрати – у США, приміром, у цю галузь інвестуються лише 15,9 %, а в країнах – членах ОЕСР – у середньому 20,5 %. Широка система страхування на випадок хвороби, пенсійного страхування, страхування від нещасного випадку і в разі потреби догляду, а також по безробіттю захищає від фінансових наслідків життєвих негараздів. Разом з тим соціальна мережа охоплює такі платежі, що фінансуються з бюджету, як компенсація сім’ям (допомога на дітей, податкові пільги) або забезпечення прожиткового мінімуму для пенсіонерів і тих, хто тривалий час непраце­здатний. Німеччина – соціальна держава, що в забезпеченні соціального захисту всіх громадян вбачає своє першочергове завдання.Соціальні системи «дер­жави суспільного добробуту» мають у Німеччині традицію, яка започаткована ще в часи індустріалізації. Рейхсканцлер Отто фон Бісмарк наприкінці ХІХ століття розробив основні засади державного соціального страхування; під його егідою з’явилися закони про страхування від нещасного випадку і в разі хвороби, а також на випадок інвалідності та пенсійне. І якщо на той час лише десять відсотків населення було охоплено державним соціальним страхуванням, то тепер майже 90 % мешканців перебувають під його захистом. У пізніші десятиліття соціальна мережа розбудовувалася й вдосконалювалася; наприклад, 1927 року було запроваджено страхування від фінансових наслідків безробіття, а в 1995 році – страхування в разі потреби догляду. ХХІ століття вимагає тепер принципових і структурних переорієнтацій цих систем з огляду на можливість їхнього тривалого фінансування: через зростання числа літніх людей серед в поєднанні з відносно низькою народжуваністю та тенденціями на ринку праці соціальне забезпечення досягло меж своїх можливостей. Далекосяжними реформами політика намагається відповісти на ці виклики і на солідарних засадах забезпечити функціонування соціальної мережі для прийдешніх поколінь.