Німеччина наполегливо виступає за подолання таких глобальних викликів, як зміна клімату, брак природних ресурсів і світ без атомної зброї. Те, що в червні 2007 року на 33-ій зустрічі на найвищому рівні семи провідних промислових країн і Росії вдалося за режисурою Німеччини переконати американського партнера «серйозно розглянути» значне скорочення викидів шкідливих речовин і визнати Організацію Об’єднаних Націй як дієву платформу для захисту клімату, вважалося великим досягненням. Також і тимчасовим розширенням кола учасників цей саміт у Гайліґендаммі визначив масштаби. Без таких швидких у своєму розвитку, промислово дедалі потужніших, ласих до ресурсів і, зрештою, важливих для охорони довкілля країн, як Бразилія, Китай, Індія, Мексика і Південна Африка спрямування в майбутнє неможливе. Після Пітсбурзького саміту (2009 р.) стало цілком зрозумілим, що «Велика двадцятка», до якої тепер належать також Аргентина, Австралія, Індонезія, Саудівська Аравія, Південна Корея і Туреччина, є вирішальним економічним форумом.

У той же час німецька зовнішня політика підтримує створення структур громадянського суспільства; вона бере активну участь у подоланні катастроф, виступає за реалізацію демократії та прав людини, наполягає на тому, щоб діалог відбувався на одному рівні. Той факт, що Німеччина здатна виконувати свою роль, ґрунтується на довірі, яка досягалася протягом десятиліть і ретельно оберігалася. Німецьку політику вимірюють нині не руйнівною потугою Третього рейху, а її досягненнями в царині відновлення та інтеграції. Возз’єднана Німеччина довела, що вміє користуватися міжнародною відповідальністю та відкривати переспективи іншим.

Через двадцять років після розвалу старого світового порядку держави й народи Землі починають пристосовуватися до умов нового, глобалізованого світу. При всій конкуренції вони впораються з цим, якщо вбачатимуть одне в одному партнерів. Німці, чия країна всебічно інтегрована в міжнародні співтовариства, як жодна інша, знають, які шанси криються в цьому.