період націонал-соціалізму

picture-alliance/akg-images
Прощання з німецьким питанням: ретроспективний поглядна тривалий шлях на Захід: 1933-1945 рр. період націонал-соціалізму.

Гітлер прийшов до влади не внаслідок великої перемоги на виборах, але він не став би рейхсканцлером, якби в січні 1933 року не перебував на чолі найбільшої партії. Під час останніх виборів до Рейхстаґу Веймарської республіки 6 листопада 1932 року націонал-соціалісти втратили в порівнянні з виборами 31 липня 1932 року 2 мільйони голосів, тимчасом як комуністи набрали додатково 600 тисяч голосів і одержали магічну цифру – 100 мандатів у Рейхстаґу. Успіх комуністів (КПН) поглибив страх перед громадянською війною, і саме цей страх став найголовнішим спільником Гітлера, передусім серед консервативних правлячих еліт. Саме їхньому клопотанню перед Гінденбурґом Гітлер завдячує тим, що 30 січня 1933 року рейхспрезидент призначає його рейхсканцлером на чолі переважно консервативного кабінету.

Щоб утвердитися при владі протягом дванадцяти років існування Третього рейху, терору проти всіх інакодумців було замало. Гітлер завоював підтримку великої частини робітничого класу, подолавши протягом короткого часу безробіття – переважно за допомогою кон’юнктури у військовій промисловості. Він зберіг цю підтримку і протягом Другої світової війни, бо внаслідок безоглядної експлуатації робочої сили та ресурсів окупованих територій зміг вберегти маси німців від соціальних потрясінь на кшталт тих, що були під час Першої світової війни. Великі успіхи в зовнішній політиці передвоєнних років, перш за все окупація демілітаризованої території Рейнської області в березні 1936 року та «аншлюс» Австрії в березні 1938 року, піднесли популярність Гітлера серед усіх верств населення до рекордної висоти. Міф про рейх і його історичне призначення, яким віртуозно зумів скористатися Гітлер, був прийнятий переважно освіченою частиною німців. Харизматичний «фюрер» потребував їхньої допомоги, забажавши надовго перетворити Німеччину на європейську потугу порядку, а їм потрібен був він, бо, здавалося, ніхто інший не ладен був втілити мрію про великий німецький рейх.

Своєї ворожості до євреїв Гітлер не приховував у передвиборчій боротьбі початку тридцятих років, але й не висував її на перший план. У середовищі робітництва, за яке велась активна боротьба, такими гаслами не вдалося б завоювати великої кількості голосів. А серед освічених і заможних верств, серед ремісників, торговців і селян антиєврейські забобони були широко розповсюджені, хоча «скандальний антисемітизм» був не прийнятий. Позбавлення німецьких євреїв їхніх прав шляхом прийняття нюрнберзьких расових законів у вересні 1935 року не наштовхнулося на спротив, бо була збережена форма закону. Погроми так званої «імперської кришталевої ночі» 9 листопада 1938 року були непопулярні, а от «аріїзація» майна євреїв – величезний перерозподіл власності, що має наслідки й донині, навпаки. Про Голокост, систематичне знищення європейських євреїв у Другій світовій війні, стало відомо набагато більше, аніж цього хотілося режиму.

Проте, щоб знати, треба ще й хотіти, а саме цього бракувало, коли йшлося про долю євреїв у Німеччині «Третього рейху». Падіння гітлерівського Великонімецького рейху в травні 1945 року означає в німецькій історії набагато глибший карб, аніж падіння кайзерівської імперії в листопаді 1918 року. Імперія як така існувала й після Пер шої світової війни. Після беззастережної капітуляції наприкінці Другої світової війни разом з урядовою владою питання вирішення майбутнього Німеччини перейшло до чотирьох окупаційних сил – Сполучених Штатів, Радянського Союзу, Великої Британії та Франції. Інакше, аніж у 1918 році, було позбавлене влади політичне й військове керівництво в 1945 році, а його представники, хто ще залишався серед живих, постали перед судом – Нюрнберзьким військовим трибуналом (Нюрнберзькі процеси). Власники рицарських маєтків на схід від Ельби, що сприяли більше, аніж інші владні еліти, руйнації Веймарської республіки та передачі влади Гітлерові, втратили свої землі – частково у зв’язку з відділенням східних територій по той бік Одеру та Ґьорліцької Нейсе й підпорядкування їх польській, а у випадку з північною Східною Пруссією – радянській адміністрації, а частково через «земельну реформу» в радянській окупаційній зоні.

Легенди про невинуватість у розпалюванні війни та про удар кинджалом після 1945 року, на відміну від часів після 1918 року, вже не знаходили прихильників. Було надто очевидно, що націонал-соціалістська Німеччина розв’язала Другу світову війну й змогла бути переможена лише ззовні, переважною силою союзників. Як у Першій, так і в Другій світовій війні німецька пропаганда змальовувала демократичні західні держави як імперіалістичні плутократії, а власний лад як вираз найвищої соціальної справедливості. Після 1945 року нові нападки на західну демократію виявилися б безглуздими: ціна, заплачена за зневагу політичних ідей Заходу, була надто високою, щоб відбулося успішне повернення до гасел минулого.

Гайнріх Авґуст Вінклер  

Related content