Позиції, відкриті світові

Інсценізація п’єси Яель Ронен „Common Ground“ («Точки дотику») у Театрі імені Максима Горького мала великий успіх
Інсценізація п’єси Яель Ронен „Common Ground“ («Точки дотику») у Театрі імені Максима Горького мала великий успіх picture-alliance/Eventpress Hoensch
Німеччина має багатоголосий і вільний медійний простір. Дигіталізація започатковує глибинні структурні зміни.

У суспільстві Німеччини, заснованому на плюралізмі, не може бути культурного напрямку, який би домінував над усіма іншими, так само, як і великих міст, які б затіняли всі інші. Внаслідок підсилення федеральною структурою в Німеччині існує одночасність неодночасного, діють найрізніші, часто й суперечливі, що конкурують поміж собою, течії в театрі, кіно, музиці, образотворчому мистецтві й літературі.

dpa/Stephanie Pilick

Дуже помітною є тенденція в театрі: різко зросла кількість прем’єр сучасних авторів. Вони демонструють широкий діапазон актуальних форм постановок, у яких традиційний мовленнєвий театр, поєднуючись із пантомімою, танцем, відео, аматорською грою і музикою, часто концентрується у сценічну постдраматичну дію, подібну до перформансу. Розмаїття, яке демонструє щорічна травнева Берлінська театральна зустріч, є багатоголосою відповіддю на запитання комплексної дійсності.

Поряд із цією центральною культурною течією, що створюється суспільним ядром, виникає дещо нове, що все дужче проникає із середовища на околицях суспільства і у вільну, і в усталену театральну культуру та запліднює її. «Постмігрантське» – ось назва цього феномену, який відображує Німеччину як суспільство іммігрантів і помітний передусім у Берліні. Мільйони німців з емігрантським минулим живуть у країні вже в другому, третьому поколінні, розповідають про себе і про життя своїх батьків і дідів зовсім інші історії, аніж громадяни, які живуть століттями в Німеччині. Чи народжені тут, чи ні, вони, як правило, не підпали під вплив конкретної міграційної історії, але над ними тяжіє досвід культурної гібридності. Це життя у різних культурних взаємозв’язках породжує нові форми мистецької суперечки з суспільством і створює актуальні конфліктні лінії, відображає обстоювання прав, приналежності, участі. Виникають нові наративи, що сприяють утвердженню нового власного образу суспільства та культурне сприйняття Німеччини за кордоном.

Світочем мистецької творчості, що осяває цю транскультурність, вважається «Постмігрантський театр» авторства Шермін Лангоф у Берлінському Театрі імені Максима Горького. Її вистави і через традиційну театральну публіку досягають і нового, молодшого глядача, вони відбивають неозорий процес, який розвивається постійно і диференційовано. З виставами «Common Ground» («Точки дотику»), що присвячена війні на Балканах, та «Ситуація» про конфлікт на Близькому Сході (обидві у постановці ізраїльского ­режисера Яель Ронен), Театр імені Максима Горького в 2015 та 2016 роках був запрошений на Берлінську театральну зустріч. При цьому театр розглядає те, що вже давно використовують поп-музика і література. І тут біографії митців відображають суспільне розмаїття, сповнене напруги злиття різних стилів відкриває нові перспек­тиви. У поп-музиці найрізноманітніші ­інтернаціональні музичні стилі (бал­канський біт, афроамериканський саунд, турецький рок, американський хіп-хоп) комбінуються з іншими впливами або ­феноменами електронної музики, які вважаються «типово німецькими». Як і в інших країнах, реп відіграє ідентифікаційну роль для молоді з мігрантських сімей.

Син турецьких переселенців, режисер Фатіх Акін досяг дуже високих вершин. 2018 року він отримав Золотий глобус за свою кінодраму «З нічого», де головну роль виконала Діана Круґер, німецька акторка, що знімається в Голлівуді. У своїх фільмах Акін також торкається делікатних проблем співжиття й соціального протистояння та зіштовхує середовища та кліше. Постмігрантська Німеччина не обов'язково затишна, однак захоплива та динамічна.

В сучасній літературі постмігрантські теми відіграють основну роль

Протягом багатьох років до найуспішніших німецькомовних авторів, ніби це само собою зрозуміле, належать важливі автори з мігрантським минулим, зокрема, Навід Кермані, якому в 2015 році було присуджено Премію миру Об'єднання німецької книжкової торгівлі – одну з найавторитетніших у Німеччині премій у царині культури, а також Катя Петровская, Шерко Фатах, Ніно Гаратішвілі, Саша Станішич, Ферідун Заїмоглу або Аліна Бронскі – аби лиш ­назвати хоч декількох. Їхні книжки, які відбивають зокрема іранське, російське, турецьке тло досвіду, читають багато людей, а їхня література привносить у суспільство їхні власні теми та міграційний досвід.

Відкритим світові й інтернаціональним є також образотворче мистецтво в Німеччині. Про це свідчить вже навіть статистика студентів-початківців у німецьких мистецьких вищих навчальних закладах: починаючи з 2013 року, кількість іноземних абітурієн­тів щороку перевищує кількість німецьких. Берлін, що має близько 500 галерей і велику кількість вільних приміщень для мистецьких експозицій нині вважається майже столицею молодого сучасного мистецтва і однією з його найбільших майстерень. Це показує щодвароки Венеційська Бієннале: багато митців, що виставляються тут, називають Берлін своїм місцем проживання.

Related content