Поборниця європейської інтеграції

Євросоюз
Євросоюз GettyImages/Echo
Німеччина належить до країн-засновниць Європейського Союзу і навіть у скрутні часи виступає за єдність європейців.

Жодна країна в Європі не має більше сусідів, аніж Німеччина. Вона межує з дев’ятьма ­країнами, вісім з яких входять до складу Європейського Союзу (ЄС). Європейська інтеграція, одна з найуспішніших політичних ­історій, створює для ­Німеччини основу миру, безпеки та добробуту. Подальший розвиток інтеграції, її зміцнення – саме на тлі комплексних і в багатьох відношеннях кризових ознак – залишається основним завданням німецької зовнішньої політики. Історичний проект ЄС, розпочатий у 1950-х роках, сьогодні об’єднує понад півмільярда громадян у 28 країнах-членах. Німецька політика щодо Європи проявила себе на всіх етапах європейського єднання ­як ­рушійна сила й активно формувала ­інтеграцію Європи після завершення конфлікту між Сходом і Заходом. У рамках ­європейської інтеграції був створений найбільший у світі спільний ринок, який характеризується чотирма основними свободами, сформульованими в Римських договорах 1957 року: вільний обіг товарів серед країн-членів ЄС, свобода пересування людей, свобода надання послуг у рамках ЄС, а також вільний рух капіталів.

picture alliance/chromorange

Розміри та економічна потужність спільного європейського ринку роблять ЄС головною дійовою особою світової економіки. На 2018 рік МВФ ­очікує в єврозоні, до якої входять 19 країн, зростання на 2,2 відсотка. Як найпотужніша економіка ЄС Німеччина саме у фази еконо­мічних і соціальних змін несе особливу відповідальність. Це виявилося під час фінансової та боргової кризи. Держави зони євро створили фонд порятунку, Європейський механізм стабілізації (ESM). У тісному партнерстві з Францією та іншими державами – членами ЄС Федеральний уряд хоче й надалі зміцнювати та реформувати єврозону, щоб євро міг краще протистояти кризам.

Німецько-французька дружба як двигун європейського єднання

Паралельно до європейської інтеграції Франція та Німеччина розбудували після Другої світової війни тісне партнерство, яке сьогодні можна розглядати як модель примирення двох народів. Обидві країни з 1957 року ­належать до шести засновників Європей­ського економічного співтовариства (ЄЕС), ядра нинішнього ЄС. Німецько-французька дружба, закріплена Єлисейським договором у 1963 році, підтримується завдяки тісним відносинам між громадянськими суспільствами і численними німецько-французькими організаціями. Обидві країни тісно узгоджують між собою питання європейської та зовнішньої політики, а спільними ініціативами щоразу роблять внесок у ­подальший конструктивний розвиток європейської політики.

Новіший елемент процесу європейського єднання становить німецько-польська співпраця. Перших успіхів у примиренні з Польщею було досягнуто завдяки східній політиці Федерального канцлера Віллі Брандта в 1970-роках. Потім воно було продовжене визнанням спільного кордону в Договорі 2+4 про зовнішньополітичні аспекти єдності ­Німеччини в 1990 році, а також після укладення того ж року Договору про кордони, а вже інституціоналізоване в німецько-польському договорі про добросусідство від 1991 року. Партнерські стосунки з Францією та Польщею об’єднуються в трьохсторонньому форматі «Веймарського трикутника».

Більше глобальної ваги завдяки

спільним європейським діям

Лісабонський договір у 2009 році поставив Спільну зовнішню політику та політику безпеки (СЗППБ) на нову основу. Високий представник ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики, яка очолює Раду міністрів закордонних справ, є водночас і віце-президентом Європейської Комісії. З 2014 року на цій посаді перебуває італійка Федеріка ­Моґеріні. Також вона представляє ЄС у зовнішніх відносинах з питань СЗППБ. Здійснюючи свої завдання, вона спирається на Європейську службу закордонних справ (ЄСЗС). Ці інституційні зміни суттєво зміцнили помітність і ефективність ЄС на міжнародній арені. Спільна політика безпеки та оборони забезпечує ЄС необхідну оперативну спроможність здійснювати ефективне врегулювання криз. При цьому використовуються цивільні та воєнні засоби. У довготерміновій перспективі має бути створений Європейський союз безпеки та оборони.

Приплив біженців та мігрантів до Європи передусім у 2015 та 2016 роках став загальноєвропейською темою, на ці питання Німеччина разом з своїми партнерами шукає сталу відповідь. «Європейська програма з міграції» Європейської Комісії завдяки таким заходам, як заява ЄС та Туреччини у березні 2016 року, міграційне партнерство з африканськими країнами походження та транзиту або боротьба проти контрабанди людей, вже принесла конкретні результати: кількість незаконних перетинів кордону на найважливіших міграційних маршрутах 2017 року скоротилася на 63 відсотки порівняно з 2016 роком. Разом з цим, питання справедливішого розподілу бажаючих одержати притулок у ЄС, як і раніше, потребує сталого солідарного вирішення. У рамках запобігання кризам та Гуманітарної допомоги Німеччина дуже інтенсивно виступає за боротьбу з причинами, які змушують людей тікати. Просвітня робота також відіграє важливу роль: так, Міністерство закордонних справ та закордонні представництва у кризових регіонах інформують про загрози, пов’язані з утечею та незаконною міграцією, та завдяки цьому протиставляють факти тій фальшивій інформації, яку спеціально поширюють контрабандисти людей.

У другому півріччі 2020 року Німеччина згідно з чергою головуватиме у Раді ЄС і збирається тут розставити акценти в важливих політичних сферах.

Related content