Поборник європейської інтеграції

Євросоюз
Євросоюз GettyImages/Echo
Німеччина належить до країн-засновниць Європейського Союзу і навіть у скрутні часи виступає за єдність європейців.

Жодна країна в Європі не має більше сусідів, аніж Німеччина. Вона межує з дев’ятьма ­країнами, вісім з яких входять до складу Європейського Союзу (ЄС). Європейська інтеграція, одна з найуспішніших політичних ­історій минулих десятиліть, створює для ­Німеччини основу миру, безпеки та добробуту. Подальший розвиток інтеграції, її зміцнення – саме на тлі комплексних і в багатьох відношеннях кризових ознак – залишається основним завданням німецької зовнішньої політики. Історичний проект ЄС, розпочатий у 1950-х роках, сьогодні об’єднує понад півмільйона громадян у 28 країнах-членах. Німецька політика щодо Європи проявила себе на всіх етапах європейського єднання ­як ­рушійна сила й активно формувала ­інтеграцію Європи після завершення конфлікту між Сходом і Заходом. У рамках ­європейської інтеграції був створений найбільший у світі спільний ринок, який характеризується чотирма основними свободами, сформульованими в Римських договорах 1957 року: вільний обіг товарів серед країн-членів ЄС, свобода пересування людей, свобода надання послуг у рамках ЄС, а також вільний рух капіталів.

picture alliance/chromorange

Фінансова й боргова криза, що розпоча­лася у 2008 році, поставила процес європейського єднання перед великими викликами. Тому банківський союз, який встановлює спільні стандарти й контрольні механізми фінансового сектора в межах ЄС, був основним питанням німецької ­політики щодо Європи. Підтримка єдності європейців навіть у важкі часи знаходить серед німецького населення широке визнання. Розміри та економічна потужність спільного європейського ринку роблять ЄС головною дійовою особою світової економіки. Лише в зоні євро виробляється більш ніж п’ята частина світового внутрішнього валового продукту – друге місце після США. Водночас єврозона є найважливішим у світі імпортером і експортером товарів і послуг. На 2016 рік МВФ ­очікує тут зростання на 1,6 відсотка; у 2013 році цей ринок перебував у стані ­рецесії. Як найпотужніша економіка ЄС Німеччина саме у фази еконо­мічних і соціальних змін несе особливу відповідальність.

Німецько-французька дружба як двигун європейського єднання

Паралельно до європейської інтеграції Франція та Німеччина розбудували після Другої світової війни тісне партнерство, яке сьогодні можна розглядати як модель примирення двох народів. Обидві країни з 1957 року ­належать до шести засновників Європей­ського економічного співтовариства (ЄЕС), ядра нинішнього ЄС. Німецько-французька дружба, закріплена Єлисейським договором у 1963 році, підтримується завдяки тісним відносинам між громадянськими суспільствами і численними німецько-французьким організаціями. Обидві країни тісно ­узгоджують між собою питання європейської та зовнішньої політики, а спільними ініціативами щоразу роблять внесок у ­подальший конструктивний розвиток європейської політики.

Новіший елемент процесу європейського єднання становить німецько-польська співпраця. Перших успіхів у примиренні з Польщею було досягнуто завдяки східній політиці Федерального канцлера Віллі Брандта в 1970-роках. Потім воно було продовжене визнанням спільного кордону в Договорі 2+4 про зовнішньополітичні аспекти єдності ­Німеччини в 1990 році, а також після укладення того ж року Договору про кордони, а вже інституціоналізоване в німецько-польському договорі про добросусідство від 1991 року. Партнерські стосунки з Францією та Польщею об’єднуються в трьохсторонньому форматі «Веймарського трикутника».

Більше глобальної ваги завдяки спільним європейським діям

Ліссабонський договір у 2009 році поставив Спільну зовнішню політику та політику безпеки (СЗППБ) на нову основу. Високий представник ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики, яка очолює Раду міністрів закордонних справ, є водночас і віце-президентом Європейської Комісії. З 2014 року на цій посаді перебуває італійка Федеріка ­Моґеріні. Також вона представляє ЄС у зовнішніх відносинах з питань СЗППБ. Здійснюючи свої завдання, Високий представник спирається на новостворену Європейську службу закордонних справ (ЄСЗС). Ці інституційні новації помітно зміцнили помітність і ефективність ЄС на міжнародній арені. Також розвинулося і врегулювання криз. Деякі закордонні операції за участю Німеччини здійснюються вже під егідою ЄС.

Одним з основних напрямків зовнішньої політики ЄС є розвиток відносин зі східними сусідами та державами Середземноморського регіону. У цій політиці сусідства теми міграції та боротьби з тероризмом все більше виходять на передній план. Нерегульований приплив іммігрантів до Європи став загальноєвропейською темою. Європейська Рада прийняла з цього приводу в квітні та червні 2015 року широкий пакет заходів. Поряд із посиленим рятуванням біженців у Середземному морі та заходами боротьби зі злочинністю певну роль відіграє боротьба з причинами втечі та нерегулярної міграції в ­країнах походження ­біженців і транзитних країнах Африки та Близького Сходу. Питання рівномірнішого розподілу бажаючих одержати притулок у ЄС, як і раніше, потребує сталого солідарного вирішення. П’ять країн-членів ЄС, ­передусім Німеччина, у 2014 році прийняли дві третини біженців. Наприклад, жодна інша країна в Європі не прийняла стільки людей із Сирії: понад 125 000. Рішення, досягнуте Європейською Радою в червні 2015 році, про те, щоб розселяти біженців, які потребують захисту, всередині ЕС на добровільній основі стало першим кроком у цьому напрямку.

Related content